---
title: "Як за тиждень переробити продукт, що застарів одразу після релізу"
description: "Чому рушію OwlMeans, який опрацьовує історії по одній, потрібна інша одиниця роботи, як конвеєри й агенти вже працюють разом і чого ще бракує, щоб розробляти Платформу її ж засобами."
url: "https://owlmeans.com/uk/blog/uroboros-engine/"
lang: "uk"
---

# Як за тиждень переробити продукт, що застарів одразу після релізу

![Згенерована ШІ ілюстрація: Ігор і три сови-інженери в майстерні, де кипить робота; у кутку в однієї із сов комічно коротить проводку](https://owlmeans.com/_astro/hero.DIj7bXvB_1vunG4.webp)

Після року роботи моя OwlMeans Platform геть застаріла. Я усвідомив це одразу після релізу й тестів зі справжніми користувачами та почав думати, що робити далі. Вони цього не помітили. А я помітив. Звісно, я знав про це ще наприкінці весни. Тепер спробую пояснити, чому тоді нічого не зробив і що взагалі відбувається.

Я міг відкласти реліз і спершу замінити рушій. Але продукт уже був готовий до випуску, а стару реалізацію можна було залишити доступною на час змін. Хочу переробити його ядро приблизно за тиждень. Цікаво, яку частину цього ядра насправді треба замінити.

OwlMeans досі проводить одну користувацьку історію через заздалегідь визначений процес проєктування й реалізації. Повʼязані функції рушій опрацьовує в окремих запусках, навіть коли вони залежать від тих самих рішень. У новому варіанті я пропоную зберегти залежності й механізми відновлення, але дати агентам більше свободи досліджувати в межах кожної фази.

Якщо тобі зручніше дивитися, ніж читати, почни з цього відео. Відеоогляд Uroboros розповідає про початковий задум: межі застосунків, вимоги до сумісності й перехід до гібридного виконання.

[My AI platform was outdated at launch. Here is what I am changing | Uroboros](https://www.youtube.com/watch?v=Np52rgSJTvM).

## Історії та виконання

Користувацька історія описує те, що потрібно людині. Обсяг роботи в ній не обовʼязково підходить для одного запуску агента.

Візьмімо статус замовлення. Клієнт його бачить, оператор змінює. Дві звичайні історії мають спільні стани, правила доступу й контракти API. Якщо провести їх через окремі запуски, рушію доведеться двічі збирати значну частину тих самих знань. Якщо картки завдань маленькі, це ще не означає, що й сам застосунок менший.

Я використовував невеликі історії, щоб завдання вкладалися в обсяг контексту, з яким можна продуктивно працювати. Так було видно й поступ роботи. Невдалий запуск можна було відновити, не починаючи весь проєкт заново. Розумний компроміс, але він привʼязував опис функції до стратегії виконання.

Згодом я почав експериментувати: обʼєднував повʼязані завдання навколо підсистеми. Це давало змогу продумати спільну поведінку до того, як створювати окремі функції, що на неї спиратимуться. Хочу залишити історії як описи й критерії приймання, але дати змогу опрацьовувати повʼязані історії в одному запуску.

Більші контекстні вікна дають цьому експерименту більше простору. Самі вони вже давно не новина: Google оголосила про попередню версію Gemini 1.5 із контекстом на мільйон токенів та обмеженим доступом ще в [лютому 2024 року](https://blog.google/innovation-and-ai/products/google-gemini-next-generation-model-february-2024/). Але сама місткість не добирає потрібний код і не виявляє залежність, заховану в іншому пакеті.

У [Lost in the Middle](https://aclanthology.org/2024.tacl-1.9/) Лю та його колеги виявили, що здатність знаходити інформацію залежала від її розташування в контексті. Їхнє дослідження 2024 року охоплювало конкретні моделі. Для нинішнього рушія корисно перевірити, чи знаходить він код, потрібний для зміни, і чи використовує його.

## Що має залишитися в конвеєрі

Зараз розробка історії починається зі створення `StoryDesign`. Він містить екрани, компоненти, взаємодії, дані й вимоги до середовища виконання. Під час реалізації рушій читає цей збережений проєктний опис і пише застосунок. Так він отримує артефакт, який можна перевірити, змінити й використати, щоб продовжити роботу.

Деякі завдання з проєктування виконуються паралельно. Інші мусять чекати: спершу на етапі компонування визначають місце компонента, а вже потім його шлях використовують під час роботи над UX і даними. Реалізація складається з двадцяти кроків із власними назвами, серед яких типи, ресурси, доменна логіка, ендпоїнти, воркери, сховища стану, подання, правила доступу й навігація.

Ці залежності мають цілком конкретні наслідки. Обробнику потрібне оголошення операції, яку він ставить у чергу. Правилам доступу потрібен ендпоїнт, який вони захищатимуть, а навігації — екрани, на які вона вестиме. Код може забезпечити цей порядок, не змушуючи модель щоразу відкривати його заново.

Кожен завершений крок проєктування також зберігає нову ревізію. Якщо процес аварійно завершиться, наступний процес зможе прочитати проєктний опис і продовжити роботу. Якби позначка «готово» не спиралася на збережені результати роботи, це був би доволі оптимістичний механізм відновлення.

Цю механіку я планую зберегти. Конвеєр задає порядок виконання й залежності. Його кроки вже звертаються до моделей, щоб генерувати вміст і намагатися виправити помилки. Конвеєр контролює, коли відбуваються ці виклики й що має бути готове до початку наступного кроку.

Складні рішення виникають усередині кроку: які файли агентові переглянути, чи достатньо контексту він знайшов, чи потребує зміна цього компонента змін в іншому. Відповіді залежать від того, що агент зʼясує вже під час роботи.

У матеріалі Anthropic [Building effective agents](https://www.anthropic.com/research/building-effective-agents) за грудень 2024 року розмежовано наперед визначені робочі процеси й системи, де модель сама вибирає наступну дію. Гібридний підхід дає змогу зберегти відомі залежності й дозволити агентові досліджувати там, де подальший шлях залежить від обставин. Інженерам треба визначити, які саме рішення агент може ухвалювати сам у цих межах.

## Агенти всередині й зовні

Консоль режиму вільного польоту вже дає агентові змогу керувати конвеєрами із заданим порядком роботи. Він може переглядати файли й користуватися інструментами для роботи з кодом. Якщо хост надає шлюз, агент також може спроєктувати історію, прочитати або змінити її проєктний опис, реалізувати її та відновити запуск. Без шлюзу залишаються доступними інструменти нижчого рівня.

Виклик конвеєра не дає агентові права змінювати всередині все підряд. Зміна проєктного опису може змінити поведінку компонента. А шлях чи псевдонім, який виділив реєстр, залишається на місці: інші частини застосунку вже використовують цю назву.

Так само треба відрізняти фатальні збої від звичайних помилок. Вичерпаний баланс має повністю зупинити цикл. Якщо повідомити про це як про звичайну помилку інструмента, модель може спробувати іншу операцію й знову витратити кошти. Тут намагання допомогти недоречне.

Хочу й зворотного: циклу агента всередині фази конвеєра із заданим порядком роботи. Пропоную такі фази: підготовка, серверна частина, вебчастина, зʼєднання та перевірка. Усередині фази кожна одиниця роботи матиме свій проєктний опис, застосунок, записи реєстру й контракти.

Агент читатиме потрібний код, вноситиме зміну, запускатиме перевірку й виправлятиме виявлені помилки. Якщо під час спроби зʼясується, що бракує залежності, він зможе розібратися з нею, перш ніж пробувати знову. Зовнішньому конвеєру вже не знадобиться новий крок для кожної виявленої проблеми, яку можна розвʼязати локально.

Для цього потрібні інструменти, які можна безпечно запускати повторно, та перевірки, які можна запускати для окремої одиниці роботи. Якщо після переривання повторити операцію запису, вона не має створити другий артефакт чи призвести до втрати наявного. Після запуску із заданими обмеженнями цикл має повернути або перевірений результат, або докладний опис невирішених проблем.

Зараз валідація може завершитися невдало, якщо ендпоїнт історії не відповідає. А смоук-тест після обмеженої кількості спроб виправлення може залишити попередження. Це різні результати. Локальний цикл має зберегти цю різницю, коли повертатиме керування конвеєру, усередині якого працює.

За основу для порівняння я залишу простий робочий процес. У дослідженні [Agentless](https://arxiv.org/abs/2407.01489) 2024 року Ся та його колеги застосували структурований підхід: знаходили місце помилки, виправляли її та перевіряли результат. Так вони змогли конкурувати з агентами з відкритим кодом, яких оцінювали на SWE-bench Lite. Цикл агента ще має довести свою користь.

[Стаття про SWE-agent](https://arxiv.org/abs/2405.15793) 2024 року показала, як на результати інтерактивного агента впливали інтерфейси, через які він переміщувався репозиторієм, редагував код і запускав тести. Тож додавання циклу лише започатковує роботу. Ще треба оцінити інструменти, з якими він працює, і те, як поводиться готова реалізація. Жодна із цих статей не доводить, що такий підхід дасть результат в OwlMeans.

## Спільна робота в кількох застосунках

У прикладі із замовленням спільний запуск планував би переходи між статусами, враховуючи історії і клієнта, і оператора. Їхні екрани та ендпоїнти використовували б це спільне рішення. Ділити реалізацію на менші частини й далі було б корисно. Повторювати доменне проєктування — ні.

Рушій уже передає стан етапів у межах однієї історії. Узгодженому запуску потрібні робочий контекст і реєстр, спільні для кількох історій, але результат має бути окремим для кожної. Якщо якась історія лишилася частково виконаною або завершилася невдало, результат має вказати, яка саме й чому.

Якщо надсилати весь репозиторій із кожним викликом, спільний контекст витрачатиметься нераціонально. Починати слід із проєктного опису й відомих контрактів, а деталі реалізації читати, коли вони знадобляться для роботи. Anthropic описує таке використання посилань та інструментів у своїх [рекомендаціях з інженерії контексту](https://www.anthropic.com/research/effective-context-engineering-for-ai-agents) за вересень 2025 року.

Один запуск усе одно може містити багато викликів, перевірок і контрольних точок. Він потрібен, щоб повʼязані рішення залишалися узгодженими впродовж усіх цих викликів. Я ще не вимірював, чи поліпшуються результати й чи є хоч якась практична користь від того, що той самий контекст передається рідше.

Структура згенерованого проєкту накладає ще одне обмеження. Зараз у ньому один вебсайт і API обслуговують гостьову, користувацьку, адміністративну та операторську області. Область описує, для кого призначено екран. Вона не надає окремому застосунку власної структури фронтенду й API.

У самого OwlMeans усе вже складніше. Клієнтський інтерфейс, сервіси керування, виконання агентів і публікація відповідають за різні речі. Генератор, який розуміє лише одну пару «вебсайт/API», не може описати щось подібне.

План Uroboros передбачає мапу застосунків, яка визначатиме, до яких застосунків належать області й функції. Дані, бізнес-логіка та воркери залишаться спільними для цих застосунків. Коли історія зачіпатиме кілька застосунків, рушій має внести відповідні зміни в кожен із них.

Доведеться змінити визначення шляхів, проєктування, реалізацію, попередні перегляди, публікацію, відстеження стану під час виконання й інструменти конекторів. Фраза «підтримуй кілька застосунків» у промпті цієї роботи не зробить.

Для наявного проєкту без мапи застосунків пропоную запасний варіант з одним застосунком `main`. Його шляхи й поведінка залишаться на місці. Зміна термінології рушія не має змушувати клієнтів перебудовувати робочі проєкти.

## Міграція та Uroboros

На зміну ядра я відводжу приблизно тиждень. Це поки що мета, якої я ще не досяг.

Перша частина роботи охоплює основи й маршрутизацію застосунків. За ширшим планом далі я перейду до розробки за допомогою агентів усередині фаз, а потім — до узгоджених запусків для повʼязаних історій. Під час міграції старий конвеєр має залишатися доступним поряд із новим. Поточні запуски мають завершитися там, де почалися, а новий шлях можна буде вмикати для кожного проєкту окремо.

Перша перевірка сумісності навмисно нудна: перенести наявний проєкт у середовище розробки й переконатися, що він досі запускається та працює. Подальші наскрізні перевірки охоплюють нагляд за роботою, поведінку чатбота й невеликий запланований проєкт на новій структурі.

Потрібно порівняти ті самі еталонні продукти, створені обома рушіями. Зафіксувати помилки, попередження, функціональні результати, витрачений час і використання моделей. Успішна збірка не скаже, чи бачать клієнт та оператор однаковий стан замовлення. Для цього треба перевірити сам сценарій.

У своїх [експериментах із harness для тривалої розробки застосунків](https://www.anthropic.com/research/harness-design-long-running-apps) у березні 2026 року Anthropic поєднала планування, генерацію й окреме оцінювання. Команда також спрощувала окремі частини harness, коли змінювалася поведінка моделей. Крок оркестрації слід зберігати, якщо він розвʼязує нинішню проблему. Того, що колись він був потрібен, замало.

Uroboros — це спроба навчити OwlMeans розробляти систему, таку ж складну, як він сам. Підтримка кількох застосунків має дати потрібну структуру, а узгоджені запуски й фази з агентами — забезпечити роботу в усіх її частинах. Це дасть змогу випробувати під наглядом, як платформа розроблятиме сама себе.

Я вже використовую зовнішнього агента програмування, щоб змінювати рушій. Хочу доручити порівнянну роботу власному процесу генерації OwlMeans, а потім незалежно перевірити результат.

Для такого випробування потрібні ізольоване середовище, визначена зміна й попередня версія, до якої можна повернутися. Змінити вихідний код рушія — один результат. Щоб довести, що змінений рушій працює краще, потрібні окремі докази. Відповідальність за цю оцінку я залишаю за собою.

[OwlMeans](https://owlmeans.com/uk/)
